Чудо-женщина Диво-жінка (Wonder Woman)

Екранізація коміксів Уїльяма Марстона «Диво-жінка» в наше століття гендерного рівноправ'я була питанням дуже недовгого часу.
З його кіноадаптацією навіть, мабуть, дещо затягнули, але фільм від цього тільки виграв. Технології, що постійно прогресують, дали змогу зробити кіно в рази ефектнішим і видовищнішим. Однак набагато важливіше, що стрічка дочекалася саме свого режисера і своєї актриси на головну роль.
Перед Петті Дженкінс було непросте завдання зняти кіно толерантне і водночас близьке до першоджерела з усіма його відверто феміністичними наголосами, нікого не зачепивши і не принизивши. Після перегляду залишається поаплодувати і їй, і четвірці сценаристів: у стрічці немає навіть натяку на махровий, ба навіть якийсь надмірний фемінізм. Це фільм не про слабкість чоловіків, а про силу жінок, яка включає далеко не саму лише спритність та міцні м'язи. Персонажі-чоловіки не губляться на задньому плані, а грають з жіночими на рівних.
Так, Кріс Пайн, до якого я особливо небайдужий після його недавньої блискучої роботи в фільмі «За будь-яку ціну», може і не такий яскравий, як у тому ж «Стартреку», але цілком на рівні і все такий самий привабливий та мужній одночасно.
Але бенефісом у «Диво-жінці», крім Галь Гадот, зрозуміло, все ж стала для мене робота іншого актора - Девіда Тьюліса, який, пережив, мабуть, свою другу зоряну мить після поттеріани, хоча зіграв після професора Люпина вже чимало хороших ролей, та й узагалі дуже ретельний у виборі проектів: нудних і прохідних ми в його фільмографії майже не знайдемо. Однак сер Патрік - точно з тих персонажів, яких не скоро забудеш, і справа не тільки в тому, що це роль в кінокоміксі-блокбастері. Витончений британський аристократизм, передусім внутрішній, розум, іронія, гумор, ну і блискуче закручена навколо цього персонажа інтрига (знову дякуємо сценаристам!), розв'язку якої нізащо не вгадаєш вж до самого фіналу, перетворюють цей образ на один з ключових, нехай у Патрика не так багато часу в кадрі. Але все, що є, він використовує чудово. Безцінний досвід для гарного актора!
Непоганий лиходій вийшов із Денні Г'юстона, який зіграв Людендорфа. У парі-трійці моментів в ньому з'явилось щось сильно схоже не героя Г’юго Вівінга в «Капітані Америці», проте загалом вийшло незатерто й цікаво.
Добре доповнили картину Саїд Тагмауї і Юен Бремнер - без них стрічка багато втратила б, насамперед - у плані гумору й оживляжу на тлі неминучих у подібних фільмах пафосних промов, якими, втім, надто не зловживали.
На роль Діани була не одна і не дві претендентки, але ця героїня точно чекала на Галь Гадот. Розім'явшись і примірявши на себе костюмчик у «Бетмені проти Супермена», вона чудово відіграла сольник: у Діані разюче органічно поєдналися сила і зворушлива жіночність, сильний безкомпромісний характер, цілеспрямованість та довірливість, ніжність, беззахисність перед цинізмом великого світу. До слова, контраст і «труднощі акліматизації» між її відокремленим від суєти далеким островом і, навпаки, островом густонаселеним, гучним і метушливим, де традиції зведено в культ (я маю на увазі Англію) Гадот грає не менш блискуче, аніж всі свої бойовки, вносячи у знайомство з цивілізацією дуже непоганий гумор, про який, дякувати Богу, не забудуть і далі за ходом дії. Водночас мимоволі замислюєшся: адже щось є в цих нехитрих і прямолінійних порадах Діани зі врегулювання складних політичних та інших проблем цивілізації часів Першої світової. Шкода, що до цих порад політики і громадськість дослухатися вже не могли.
Про вже згадані бойові сцени за участю Принцеси амазонок, а їх у «Диво-жінці» доста для найвимогливіших, багато говорити не хочеться просто тому, що їх треба просто бачити і насолоджуватися, настільки стильно, ефектно й динамічно вони зняті. Доводилося читати матеріали про те, як викладалася Гадот на зйомках. Результат вражає. Не знаю, скільки ще в загашнику Marvel, DC та інших таких супергероїнь, але те, що Діана у виконанні Гадот залишиться однією з найхаризматичніших і найпомітніших, для мене очевидно. Із нетерпінням чекаю на появу Галь у «Лізі справедливості», де компанія за іменами ще більш представницька, ніж у «Бетмені проти Супермена», і вже не в епізоді, а на весь фільм. Та й як, власне, її героїня працюватиме в цій поважній команді, теж вельми цікаво. Ну а потім можна буде й на сиквели чекати - як власне «Диво-жінки», так і тієї ж «Ліги справедливості». В обох я знову чекаю від Гадот дуже багато: планку у стрічці Дженкінс вона підняла високу.
Ще не можу не похвалити картину Дженкінс за антураж і цілком пристойну як для екранізації коміксу історичну точність. Що поробиш, слабкість у мене до того, аби «було, як насправді». Похвала ситосується головним чином Англії та полів Першої світової в Європі. Чари і супергеройство відмінно вплелися в ці панорами та воєнні будні.
Втім, до історичної батьківщини Діани - віддаленого в океані острову претензій немає. Там теж усе красиво і загадково: присутність міфів, легенд, які налічують тисячоліття, магії, чарів і таємниць, серед яких і стрижнева, яка впливає на долі всіх персонажів у картині, відчувається на кожному кроці. До речі, саме час для компліменту на адресу «компаньйонок» Діани, які створили для неї ідеальне оточення. Серед них, звичайно, варто виокремити навчену життям Робін Райт, яка, подібно до своєї героїні, випромінює з екрану і силу, і мудрість. Ну і красу, звісно.
На завершення хочу сказати, що останнім часом екранізації коміксів тішать мене дедалі більше. За останні два-три роки мене не розчарувала жодна: «Вартові Галактики» - перші і другі, «Доктор Стрендж», останні фільми з циклів «Месники» і «Капітан Америка», «Бетмен проти Супермена», недавня «Людина-павук: Повернення додому". Не кажучи вже про «Дедпула» й «Загін самогубців». Приємна тенденція, яка, сподіваюся, збережеться і надалі.

В то время, как цветастый Marvel в 2017 г. уже успел разродиться вторыми «Стражами Галактики», а в июле угрожает своему зрителю очередным «Человеком-Пауком», сотрясая при этом ноябрь дубинушкой Торовой («Тор-3: Рагнарек»), студия DC Comics с присущей ей плавностью наносит очередную мозаику на полотно своей вселенной, выпуская новую ленту о штыке Лиги Справедливости – сагу о Чудо-Женщине.

Хоть с опозданием, но я добрался до кинозала, и мне таки есть, за что фильму плюсануть.

Режиссер – женщина, главный персонаж – девушка, место действия – Темискира, столица амазонок. Способ размножения – лепнина из глины. Весь этот рай феминистки был осквернён реальным мужчиной лишь к минуте тридцатой. Если вычеркнуть из памяти тематические ролики Браззерс, то я впервые вижу такой оригинальный ход с количеством не сильно одетых девушек в фильме для широкого проката. Безумству храбрых продюсеров можно начислить еще десяток-другой баллов за то, что главное управленческое кресло доверили режиссеру, которая до «Чуда» в 2003 году отметилась лишь фильмом на грани фола «Монстр», о проститутке-маньяке. А пауза 2003-2017 была заполнена съемками не самых известных сериалов.

Если б я был лично знаком с главным по кастингу, я бы отблагодарил функционера цветами с конфетами или бутылкой коньяка (в зависимости от половой принадлежности) в знак искренней благодарности за Галь Гадот, исполнительницу главной роли. Несмотря на то, что Галя уже успела засветиться в таких лентах, как «Рыцарь дня» с Томом Крузом, «Форсажах 5,6,7» и даже подпортила себе карму «Тремя девятками», только в отчетном фильме ее актерские задатки удачно наложились на природные данные – и получился тот редкий случай, когда главную героиню приятно наблюдать как парням (за внешность), так и девушкам (за образ сильной и независимой женщины без кошки).

Фишка Marvel – цветастые наряды героев и сцена после титров. Фишка DC – нуар и вплетение фантастики в исторические события. По первому компоненту «Женщина» буквально выхватила знамя у «Зари Справедливости» и «Отряда самоубийц» - сцены битвы богов и зарождения человечества конечно далеки от гротеска «Города Грехов», но цветовую гамму своей вселенной выдерживают как художник прописал. Абсолютом по второму наполнителю я по-прежнему считаю «Хранителей» 2009 г., где без участия главных персонажей не обошлось ни одно важное мировое событие – от бомбардировки Хиросимы в 1945 г. до развала Советского Союза в 1991 г. Оригинальная Чудо-Женщина из комиксов воевала с немцами во Вторую Мировую. Наша ж Галя пошла в рукопашку с немцами в Первую.

Пожалуй, образ врага – это самое слабое место фильма. Да, полуобнажённая фигуристая амазонка набила себе много фрагов в ноябрьской грязи бельгийских лесов 1918 года, но грош цена ее победе, коль ей противостоит лютая карикатурная немчура, что весь фильм «расскхафахифаетт фотт такх» (Ремарку с его «потерянным поколением» было бы обидно).

Ведь фильм по сути комедией не задумывался, несмотря на мезальянс персонажей древней мифологии и Лондона начала ХХ века. Ближе к титрам в нем все активней продвигается детективная линия по поиску главного злодея, а когда он находится, то поднимает целый ряд серьезных вопросов как мироздания, так и несовершенства человеческой натуры вместе с ее тягой к саморазрушению. В этой связи, из уважения к врагу, можно было бы его немного очеловечить.

Но, по большому счету, это и есть самый значительный прокол фильма. Все остальное намешано в нем по фирменным рецептам DC Comics, что из ленты в ленту не претерпевают резких перемен, уточняясь лишь в штрихах и мелких деталях.

Женщина растягивает свое Чудо на более чем два часа, но под качественное 3D пройдут они незаметно.

К просмотру рекомендовано.

8 из 10