Рецензии пользователя Михаил-спб

Фільм «Мумія» зразка 2017 навряд чи сильно прикрасить небагату поки режисерську біографію Алекса Куртцмана.
Втім, валити все на одного режисера було б несправедливим: тиск студії тут було практично очевидним, як і мотиви цього тиску. Результатом став слабкий сценарій, що невдало спробував обіграти заново фішки своїх «сповитих» попередників, і досить суперечливий вибір актора на головну роль. Все це дало в підсумку вкрай посереднє видовище, де в якому на гарну оцінку заслуговують лише окремі моменти, але аж ніяк не картина загалом.
Отже, що ж мені не сподобалося в новій «Мумії»:
1. Перенесення основної дії у сьогодення. В історичних декораціях 30-их років цей сюжет виглядав цікавішим.
2. Сюжетне «посередництво» Лондона як основного місця дії. Знову ж таки, Аманет ефектнішою виглядала б у місцях «споконвічного проживання».
3. Недбало продумані флешбеки в молодість Аманет. Та й взагалі вся ця її історія з успадкуванням трону виглядає сумбурною і не до кінця зрозумілою, передусім коли порівняти її з чіткою, розкладеною по полицях історією нещасливого кохання жерця Імхотепа в дилогії Стівена Соммерса. Флешбеки в ній поставлено просто бездоганно, і ефектно за виконанням.
4. Рваний сюжет загалом, якому в ряді моментів бракує логічних зв'язок, важливих подробиць і пояснень.
5. Творці заявляли, що нова «Мумія» буде відсиланням до фільму 1932 року, але таки спробували позичити дещо і з картини Соммерса, передусім - гумор. І зазнали повного фіаско. Несмішні, а в парі моментів майже тупі жарти, скажімо так, «дещо зміненого» друзяки Ніка і близько не зрівняються з тим зарядом позитиву, що його дарують глядачеві в першій «Мумії» Соммерса шахраюватий Бені у блискучому виконанні Кевіна Джона О'Коннора і зухвалий братик Евелін Джонатан у такому ж чудовому виконанні Джона Ханни. У другій же з цим блискуче впоралася ціла група на чолі з Іззі у виконанні Шона Паркеса. Та й сам головний герой, зіграний Бренданом Фрейзером, вдало додав іронії та сміху, водночас анітрохи не позбавивши стрічку серйозності, якою вона мала була відповідати своєму статусу горрора. Сталося це завдяки тому, що Фрейзер, на мій погляд, - актор більш гнучкий у своєму амплуа та іміджі за Тома Круза.
6. І ось тут ми підійшли до вибору актора на головну роль у «Мумії» 2017. Річ у тому, що Том Круз так загруз в іміджі крутого красеня і гарного хлопця, що зіграти негативного героя дещо іншого плану, в якому недоліки протягом значної частини дії переважають над чеснотами, для нього зовсім не просто, й у Куртцмана цього йому, щиро кажучи, не вдалося. Як і додати в картину іронію і гумор, хоча спроба була. Не зарадила навіть допомога сценаристів, що намагалися підігнати сценарій під імідж Круза: його Нік часто виглядає скутим і неприродним.
А тепер про те, що сподобалося. Тут доводиться говорити переважно про акторів.
1. Рассел Кроу - один із тих, заради якого взагалі можна дивитися «Мумію» Куртцман. Рассел дуже непоганий в образі доктора Джекіла: ні в харизмі, ні в переконливості йому тут не відмовиш. Хоча і йому сценаристи, на жаль, трохи зіпсували свято. У результаті зміни настроїв і мотиви тих чи інших дій Джекіла в кількох моментах залишаються не до кінця зрозумілими. Однак загалом, повторюся, - потужна і непогана робота Кроу.
2. Гарне враження також справляють Софія Бутелла й Аннабель Воллес. Якби над образом Аманет попрацювали як належить, додали більше подробиць в її історію, взагалі все було б добре. До Аннабель Уоллес у ролі Дженні у мене теж, у принципі, немає претензій, проте й чимось особливим вона не вразила,аі з неймовірною Рейчел Вайс у «Мумії» Соммерса її годі й порівнювати.
3. У ряді моментів сподобалася картинка, хоча загалом теж не сказати, що вельми вразила. Розраховував, чесно кажучи, на більше.
Підсумовуючи, можна сказати, що еталоном цієї страшилки для мене на сьогодні залишається трилогія Соммерса й передусім - дві її перші частини. Не виключаю, що це місце посяде «Мумія» 1932 року, коли я її перегляну. Але фільм Куртцмана, на жаль, туди точно не потрапить за жодних умов, оскільки небагато чим порадував щодо оригінальності, цікавих сюжетних знахідок і акторської гри. Відверто поганим його не назвеш, але середній рівень, на «Мумії» 2017 року - зовсім не те, чого я чекав від цієї картини.