Подводная эра Підводна ера (Deep)

Що ж, можна сказати, що мультфільм «Підводна ера», що водночас став дебютом у повному метрі, режисерові Даріо Сото Гарпіду вдався.
Могло бути, звичайно, і краще, але для цього постановник-початківець мав бути рідкісним самородком, але могло – і набагато гірше, до чого, втім, думаю, поставилися б поблажливо. Як не як, перший раз у перший клас.
Не скажеш, що пригоди жителів морських глибин надто здивували чимось новим у плані сюжету, проте весь вже неодноразово обкатаний арсенал із сюжетних ліній і низки знайомих характерів подано цікаво, захоплююче, з хорошою як для такої невибагливої історії інтригою, та й у героїв, попри ті самі впізнавані характери, зуміли вкласти вигадку і фантазію.
Так, у «Підводній ері» у нас буде веселий, безтурботний і цікавий ватажок компанії – юний восьминіг Діп, якому доведеться надалі багато чого зрозуміти і переосмислити, в тому числі ціну дружби і те, що означає стати справжнім лідером. Буде, умовно кажучи, і спокійний добродушний товстун - вудильник Іво, який найменше бажає пригод на свою голову, і які, звісно, його знайдуть у великій кількості. Буде й імпульсивна молода пані з талантами, енергією і шаленим прагненням до самореалізації, - креветка Еліс. Не обійдемося й без мудрого наставника-патріарха Кракена, він же дідусь головного, а також мурени Мори - за статусом хижачки, яка насправді просто сумує від самотності і шукає друзів.
Табір антагоністів теж стандартний: злий геній, роль якого відвели пінгвіну Дарсі, старанний і незграбний виконавець (морж Луїджі), а також дельфін Ральф, якому, вочевидь, відводилася роль веселуна, що знімає загальну серйозність спільників веселими жартами. Вдалося це Ральфу, по правді сказати, так собі - на мій погляд, цей образ аж надто спростили. Настільки, що Ральф у більшій частині моментів виглядає дурником без найменших ознак сірої речовини в мізках.
Набагато цікавіший у мультфільмі восьминіг Норма, в якої роль невелика, але її номер в залі на затонулому кораблі (вгадаєте з трьох разів його назву?) - чи не найкращий у мультфільмі. Зрівнятися з ним може хіба що сцена з крабами-піратами, де в усій красі постане вже Еліс.
Загальна схема історії не нова: смертельна небезпека через пустощі, що здавалися цілком невинними, сподівання на рятівника, який невідомо, чи живий ще, подолання перешкод під час його пошуків. І паралельно - перегляд своїх поглядів на дружбу і відповідальність, яку вона накладає, довіру, відвагу і готовність до самопожертви. Пройти через це доведеться не тільки Діпу, але й Еліс з Іво. До них усіх можна прикласти слова, які сказав Гендальф Більбо Беггінсу перед його великою пригодою: «І якщо ти повернешся, ти вже не будеш колишнім». На восьминіжку, креветку і вудильника чекає аналогічний розклад.
Окрім месседжів про дружбу і справжнє лідерство, червоною ниткою через історію проходить також питання ставлення до «інших», відмінних від тебе, який розкривається в мультфільмі через вже згадану мурену Мору. Так, нелегко товаришувати з тим, про кого вже звик мислити стереотипно, усталеними штампами, які невідомо з якого дива стали аксіомою. Та й тій, хто народилася хижачкою, непросто усвідомити повною мірою справедливість того, що не важливо, ким ти народився, а важливо, ким ти став. Шлях як з одного, так й іншого боку сторони буде нелегким, із безліччю спроб і помилок, але його доведеться пройти. Без гарантій, але з надією на успіх.
Не забули творці дати і ненав'язливий екологічний урок людству, яке ризикує дочекатися від природи страшної глобальної помсти за споживацьке та варварське ставлення до неї, і в результаті - залишитися для тих мешканців Землі (точніше, вже тільки моря), хто зумів вижити, в кращому випадку переказами і красивими легендами. Затонулі мегаполіси, що нагадують стародавні руїни, вражають масштабністю катастрофи, що спіткала світ, і справляють гнітюче враження навіть у дитячому мультику.
Підбиваючи підсумки щодо персонажів, то в усіх автором вдалося вкласти частку самобутності й оригінальності, завдяки чому вони цілком здатні запам'ятатися надовго - як позитивні, так і негативні. Менше за інших. вдався, повторюся, лише дельфін. До другорядних героїв теж питань немає: їх не бракує. Загалом розмаїття представлених у «Підводній ері» морських жителів – ще один привід віддати належне знанням і фантазії творчої команди. Мультфільм виграє не в останню чергу саме сам завдяки різноманітності. Плюс динаміка дії підтримується досить вміло – нудьгувати та куняти глядачеві точно не дадуть.
Щодо картинки, то з перших кадрів помітно, що до неї доклали руку європейські аніматори: персонажі намалювали з мінімальним впливом голлівудських стандартів. Вони можуть подобатися або не подобатися, тут вже справа смаку. Скажімо, мені сподобалися взагалі усі, починаючи з Діпа і закінчуючи останньою рибкою в масовці. Але те, що автори тут знову ввімкнули уяву і видали щось нове, незатерте, що не набило вже оскомини, заслуговує на повагу і додатковий бал «Підводний ері» - адже картинка гарна не тільки щодо окремих персонажів, але й загалом - багатством деталей, безпомилково підібраною кольоровою гамою, а також панорамами, великими планами героїв, вдало підібраними ракурсами, завдяки яким ми завжди в центрі подій.
Гарне тло для всього цього створює і музика Фернандо Веласкеса, який раніше вже встиг порадувати мене атмосферними саундтреками до «Багряного піку» і «Голосу монстра».
Зусилля авторів не були марними: мультфільм Гарпіда дивитися приємно. Банальний сюжет, банальні загалом характери, але подано все з фантазією і прагненням піти від стереотипів. Результат заслуговує на похвалу.