Поводырь Поводир (The Guide) (Вышел в 2013)

Отут станемо, малий. Тут місце хороше. Я відчуваю. Став шапку. День сьогодні граний, ярмарка велика, ти кажеш, має бути вдача. Ну, з Богом. Затягує повільно і жалісно до порожніх яток.
О-о-о-ой, знімали українці….. до-о-о-о-роге кіно….. про-о-о-о відважних кобзарів, про комуністів упирів та У-у-у-у-країну нашу…. Ба-а-а-а-ачив в тому я кіно всюю нашу долю….. все-е-е-е, що вчили в школі… і війну, і голод…. і любов, і зраду… і зневіру, і надію… і-і-і-і багато інших бага-а-а-а-атозначних слів…. О-о-о-ой, малий пацан зі смішним акцентом, мав передати журналі-і-і-істові листа. В тому у листі - правда вся про штучний голод. Допо-о-о-омагав малому - бандурии-и-и-ст незрячий. Заважаа-а-а-в малому – злий ЕнКаВеДист… о-о-о-оттакі пригоди, о-о-о-ттаке кіно, гей-гей-гей кіно… «Поводир»… Го-о-о-оловний бандит ду-у-у-уже не приємний, пика в нього зла, кро-о-о-ов тече із носа. Але ба-а-а-аба головна, йде за нього заміж. Хоче їсти, хоче жити, хо-о-о-оче грать в театрі. Ду-у-у-уже свіжий поворот сюжету… від го-о-оловного режисера… Ко-о-о-обзарі у фільмі на-а-аче ті масони. Про все знають, усе чують, на-а-авіть вміють битись. А-а-але злая доля манить їх у ру-у-уки злих ЕнКаВеДистів. О-о-ох, та злая доля. І кінець такий у фільму, дуже інтригуючий – наче вибух, наче й ні, чи померли чи живі …. лишились кобзарі у пам’яті наро-о-о-одній….
Щось погано йде. Скільки там? Ану, давай, спробую так. Грає швидко і весело.
Ой, ходили ми у місто, там кіно дивилися. КГБісти, бандуристи – сценаристи наче показилися. Все запхали у кіно, що кому наснилося, як його тепер дивитись, щоб випить не хотілося? І поетика в кіні, і еротика в воді, і дотепні катування, і країни рятування, навіть душу – й ту знайшли в тому гарному кіні «По-о-ово-о-одир». Одну бабу люблять двоє. Стійте, дайте я вгадаю. Один добрий, інший злий, і злий бабу має. От катують кобзаря, кров’ю вже плюється, але з ката він глузує, от дотепник, от герой, жить не хоче і сміється. Хоче жінка чоловіка, бо давно не бачила, але мусить лізти в річку, ще й тягнуть його за стрічку, бо так муза режисера сцену цю побачила. Наче та епоха вже пройшла, лише старці й пам’ятають, але як совєти будували - тепер наші так знімають. Ніби фільм про кобзарів мав би бути на екрані, а як прислухався і придивився, а його грають наче на баяні. Ой, на баяні.
Ну, все, чим міг людей розважив. Дякуй їм за увагу. Ходімо, хлопче, будемо своя долю шукати, може і знайдемо. (Йдуть з порожнього базару)

Фільм "Поводир" яскраво відображає події Радянської України. Образ кобзаря Івана- це образ незламної, щирої української душі. Але для мене ця стрічка виявилась своєрідною машиною часу. Під час перегляду я ніби перенеслась на 10 років назад, в часи вивчення творів українських письменників Радянських часів. Фільм ніби поєднує у собі усю ідеологію творчості Розстріляного відродження. Сюжет новий, але водночас і до болі знайомий. Тут і добро, і зрада, і незламність, і український дух, і воля до життя.
Переглядаючи фільм, в пам'яті спливали розповіді бабусі про ті страшні часи, а на очі нагорталися сльози. Цей фільм дає нам змогу ще раз згадати, якою ціною давалося життя і воля нашим бабусям і дідусям. "Поводир" не залишить байдужим українську душу. Цей фільм про нас,цей фільм для нас. Після його перегляду гордість бере, тих людей які в такі важкі часи не втрачали людяності, доброти і, хай там що, боролись за життя і за волю!!!

Фільм "Поводир" яскраво відображає події Радянської України. Образ кобзаря Івана- це образ незламної, щирої української душі. Але для мене ця стрічка виявилась своєрідною машиною часу. Під час перегляду я ніби перенеслась на 10 років назад, в часи вивчення творів українських письменників Радянських часів. Фільм ніби поєднує у собі усю ідеологію творчості Розстріляного відродження. Сюжет новий, але водночас і до болі знайомий. Тут і добро, і зрада, і незламність, і український дух, і воля до життя.
Переглядаючи фільм, в пам'яті спливали розповіді бабусі про ті страшні часи, а на очі нагорталися сльози. Цей фільм дає нам змогу ще раз згадати, якою ціною давалося життя і воля нашим бабусям і дідусям. "Поводир" не залишить байдужим українську душу. Цей фільм про нас,цей фільм для нас. Після його перегляду гордість бере, тих людей які в такі важкі часи не втрачали людяності, доброти і, хай там що, боролись за життя і за волю!!!

Повнометражний художній фільм "Поводир, або у квітів є очі" режисера Олеся Саніна, знятий кінокомпанією "Пронто фільм" за підтримки Державного агентства України з питань кіно. Сценарій писали Олесь Санін, Ірен Роздобудько та Олександр Іранець. Над стрічкою працювали 10 років, але зйомка почалась у 2012 р. Головні ролі в картині виконали Антон Святослав Грін, співачка Джамала, Стас Боклан, Джефф Баррел, Олександр Кобзар і Олег Прімогенов. Державною агенцією з питань кіновиробництва на створення фільму було профінансовано 16,6 млн. грн. Світова прем'єра фільму відбулася на Одеському міжнародному кінофестивалі 16 липня 2014 року. Тривалість фільму 120 хв.

В основі сюжету фільму - подорож по Радянській Україні американського хлопчика Пітера і українського сліпого музиканта Івана Кочерги. Події фільму відбуваються в початку 1930-х років в СРСР в драматичні часи індустріалізації, колективізації, голодомору та знищення інтелігенції. Американський інженер Майкл Шемрок разом зі своїм десятирічним сином Пітером приїздить до Харкова працювати в якості іноземного спеціаліста. Випадково до рук Шемрока потрапляють секретні документи про заплановане радянською владою масове вилучення продовольства та супутні репресії, через що він гине. Син Майкла стає випадковим свідком убивства батька. Пітеру дивом вдається втекти від переслідувачів — завдяки сліпому бандуристу Івану Кочерзі. Хлопчик пристає до сліпця і стає його поводирем. Взимку 1934 року сліпця Івана Кочергу разом з іншими кобзарями страчують під Харковом. Пітер лишаться єдиним живим свідком тих трагічних подій.
Від України на премію Оскар в номінації "Фільм іноземною мовою" було прийняв до розгляду три фільму, одним із яких є “Поводирь”. Тому, що цей фільм дуже емоційний душевний, показує картину того, що відбувається зараз, в нашій країні. Це перший фільм в Україні для якого існує спеціальна версія стрічки з тифлокоментуванням для незрячих людей.

Цей фільм згуртовує нашу націю, наш народ в єдине ціле. Він показує яким на справді є Радянський Союз. Це перша українська стрічка, котру хочеться оцінити на 5 з 5 без зауважень типу "це ж українське". Все продумано до деталей. Картинка дуже якісна, насичена, є і сніг, і дим, і білий кожух! Ще пару років тому мені було заздрісно, що сусідня Росія випускає такі яскраві історичні фільми, і хотілося такого ж нашого. Зараз можу з гордістю сказати, що цей фільм є одним з найкращім за часів Незалежності України.

Американский инженер Майкл Шемрок со своим маленьким сыном Питером пребывает на территории CCCР, в городе Харьков. Помогая строить социализм, мистер Шемрок создаёт новую модель трактора, благодаря чему получает путёвку в Москву, в качестве поощрения. У инженера есть любимая женщина — оперная певица Ольга Левицкая, и их чувства абсолютно взаимны. И казалось бы, вроде всё прекрасно, и счастье не за горами. Но есть и оборотная сторона медали, которую наивный американец в силу своей добродушности не замечает. На Украину надвигается волна раскулачивания и голодомора, а Ольгу также любит красный комиссар Владимир, которому совершенно не нравится наблюдать за влюблёнными.

Инженер готовится к отъезду в Москву, чемоданы собраны, сын едет с ним. На торжественном приёме Майкл получает книгу — «Кобзарь» Т. Г. Шевченко, которую необходимо передать одному журналисту в качестве презента. Заворожённый пением Ольги, американец не улавливает сути, почему же так важно передать эту книгу адресату, машинально кладёт её в карман на глазах у НКВД-ста.

Перед отправлением поезда, в радостном порыве, американец делится с красным комиссаром своими переживаниями и чувствами к Ольге, он хочет сделать ей предложение сразу же по приезду из Москвы. К сожалению, не тому человеку была открыта душа и увы, этим планам не суждено будет сбыться. При стечении обстоятельств, ни в чём неповинный Майкл Шемрок погибает на глазах у своего малолетнего сына. Поражённый увиденным, Питер принимается бежать без оглядки, за ним пускаются в погоню. По ошибке, а может и волей судьбы, мальчугана затаскивает в свой вагон слепой кобзарь Иван Кочерга, благодаря чему спасает мальчика от рук красного комиссара и его преспешников. С этого момента начинаются скитания и странствия американского мальчика, который становится поводырём слепому кобзарю.

Постепенно преодолевая голод, холод, душевные и физические увечия, слепой кобзарь и американский мальчишка становятся лучшими друзьями, родными душами. Иван Кочерга учит Питера всему что знает и умеет, мальчик с благодарностью, как губка, впитывает каждое слово, улавливает каждое движение кобзаря. И казалось бы, что может быть общего у людей, совершенно разных по менталитету, и просто огромной разницей в возрасте. Две одиноких души встретились и обрели то, чего им так не хватало: у Ивана появился сын, а Питер обрёл отца. И хотя их ожидает совсем нелёгкий путь, их смелость и бунтарский дух просто поражают.

Украинский историко-драматический фильм режиссера и сценариста Олеся Санина «Поводырь» наделал шума задолго до выхода в широкий прокат. Во-первых, после лавров Одесского МКФ летом, где он получил множество позитивных отзывов. Во-вторых, выдвижением фильма Украинским оскаровским комитетом на «Оскар» в номинации «Лучший фильм на иностранном языке» и «борьбой» за эту честь с другим новым украинским фильмом «Племя» Мирослава Слабошпицкого. И в-третьих, весьма масштабной (как для Украины) рекламной кампанией и громкой всеукраинской премьерой. Теперь же с 12-го ноября украинский зритель сможет сам по достоинству оценить все прелести фильма и решить, стоит ли-таки игра свеч.

Оригинальная идея фильма родилась ещё во время работы Санина над «Мамаем» (2004 год), и учитывая это, исторических фактов, источников и событий было собрано с лихвой, и с точки зрения достоверности к авторам почти нет претензий. Помним. Было. Опять же все места действия, грим, костюмы, фактура — соответствуют времени.

Сюжет фильма незамысловат и прост как угол дома. История исправно следует голливудской схеме развития сюжета Майкла Хейга, но всё это не делает её скучной или чересчур предсказуемой. Напротив, фильм смотреть легко, интересно и даже познавательно. Сам по себе фильм пытается соединить как традиции классического голливудского кино, так и принципы «українського поетичного», что отчасти ему удается. Но лишь отчасти, к сожалению. Большую часть фильма зритель позиционирует его как серьёзную драму, однако моментами проскакивает псевдоэкшен, который в общей канве фильма выглядит нелепо. Есть также белые пятна в драматургии и невыразительных характерах некоторых персонажей.

Тем не менее «Поводырь» настолько эмоционально силён, что на многие прорехи можно, как бы это ни звучало иронично, учитывая слоган фильма, закрыть глаза. Эмоциональность эта выражается, прежде всего, в прекрасной игре актёрского состава. Станислав Боклан, исполняющий роль слепого кобзаря Ивана Кочерги, показывает высококлассное актёрское мастерство. Его партнером на съёмочной площадке и поводырем по сюжету является молодой актёр Антон Святослав Грин, который, несмотря на дебют, не уступает взрослым коллегам. Также следует отметить органичность энкаведиста Владимира, воплощенного на экране Александром Кобзарем, и весьма добротную игру певицы Джамалы, для которой, кстати, картина также стала актёрским дебютом.

Однако все события и переживания этого фильма построены на отношениях именно кобзаря Ивана и американского мальчика Питера. Контраст между взрослым и ребенком и совершенно разные культурные корни героев рождают очень мощный духовный пласт картины Олеся Санина. Кроме того, фильм «Поводырь» очень красив и обладает определенной атмосферой. Прекрасная операторская работа Сергея Михальчука выше всяких похвал. И в целом фильм выглядит очень качественно, на уровне современного прокатного кино. Несомненным плюсом картины также является то, что она универсальна. Она будет интересна зрителям любых возрастов и даже наций. Для украинской же аудитории «Поводырь» будет особо актуален в связи с происходящими событиями в Украине.

Интересно, что в фильме снимались настоящие незрячие и настоящие кобзари, а для актёров были заказаны специальные линзы. Поклонникам современной украинской литературы будет приятно узнать, что популярный писатель Сергей Жадан исполнил камео в роли Михайля Семенко. В 2015 году «Поводырь» выйдет в 4-часовой телеверсии. Не забыли также авторы и про зрителей с проблемами зрения: в широком прокате будет доступна версия фильма с тифлопереводом.

Как итог, можно сказать, что «Поводырь» — хороший украинский фильм. И что важно, не по самому его наличию как отечественного кинопродукта, а потому, что этот фильм найдет своё место как в прокате, так и в сердцах зрителей. Посмотрев «Поводыря», можно сделать вывод: если мы можем снимать так, значит можем снимать ещё лучше. Это действительно новый шаг в развитии украинского кино. Его не стыдно презентовать на «Оскар», и хоть он, возможно, не имеет большие шансы на победу, выглядеть будет достойно.

(Фильм был просмотрен в кинотеатре "Мегаплекс", ТРЦ Блокбастер)

Драматическое украинское кино продолжает радовать зрителей новыми качественными фильмами. Картина Олеся Санина рассказывает историю, пропитанную кровью, болью и эмоциями, историю, к которой создатели шли долгие годы, перерабатывая сценарий и дожидаясь долгожданного финансирования проекта. В итоге, «Поводырь» попытает счастья от Украины на «Оскаре», где определят лучшие фильмы 2014 года, в том числе и международные.

В 30-х годах XX века в Украине были сложные времена. Сложные, несправедливые и очень жестокие. Но это не оттолкнуло Майкла Шемрока, инженера из США, который привез в Харьков своего сына, так как рассчитывал остаться здесь на длительный срок по ряду дел. Скрашивала пребывание в Украине внезапная любовь — Майкл был покорен местной актрисой Ольгой Левицкой, начав строить совместные планы на будущее. Однако не всем власть имущим это было по душе, и вместо счастливой жизни Майкл встретил свою скоропостижную смерть. Сына инженера, Питера, от такой же трагической участи спас слепой кобзарь…

Американский мальчик, находящийся в чужой стране, и слепой музыкант, нуждающийся в помощи — при нормальных обстоятельствах их встреча не переросла бы в нечто большее. Но Питеру больше некуда идти, кроме как к несчастным людям со сломанными судьбами, людям, вынужденным постоянно скитаться. Мальчик становится для кобзаря поводырем, а тот, в свою очередь, делает всё, чтобы Питеру открылись ранее неизвестные стороны окружающей его природы и людей, населяющих украинскую землю. У всего есть собственная история и уникальная мелодия, подходящая для нее.