Рецензии пользователя DmytroZ

У фільмі «Земля забуття» розповідається історія працівниці туристичного бюро із Чорнобиля, яку грає Ольга Куриленко, яка згадує свою безтурботну юність до вибуху на ЧАЕС і шукає відповідь в спогадах на сучасні складності у своєму житті вже після аварії.

Одразу відчувається продюсерський підхід до створення стрічки. Це виражається в тому, що герої фільму спілкуються чотирма мовами, крім української та російської іще французькою і англійською. Фільм побудований навколо популярної в ЗМІ теми — вибух на ЧАЕС. В головній ролі зірка світового кіно яка знялась в одній з успішних частин «бондіани» «Квант милосердя», в «Хітмені» та інших. Залучення до виробництва 5 країн — США, Францію, Україну, Німеччину і Польщу. Однозначно всі ці складові сприятимуть прокату у світі. До речі продюсером стрічки виступив виходець з України — Ігор Лопатьонок який тепер працює в США.

Проте крім продюсерських напрацювань на остаточний результат впливає звісно і робота режисера. Режисером стрічки стала француженка Міхаль Боганім (Michale Bohanim) для якої дана робота є дебютом в ігровому кіно. З огляду на те, що це дебют можна зрозуміти ряд упущень. Одне з головних упущень — це фальш акторів в розмові, не у всіх звісно, але у більшості очевидно немає просто живої практики спілкування українською мовою, що відчувається. Напевне варто було переозвучити ці моменти. Однак найголовніше — це історія яка розповідається. Так звані «кіно ляпи» можна зустріти у багатьох фільмах і навіть у дуже прославлених майстрів, але всі вони пробачаються глядачами коли є гарно розказана історія. У даному випадку витримати всю стрічку на високій емоційній ноті режисеру-дебютанту не вдалось. Є сцени які захоплюють своїм емоційним наповненням. Наприклад, коли працівник станції, якому повідомили про аварію наказавши при цьому нікому про це не говорити, побачив що на вулиці іде дощ, скупив в крамниці всі парасольки і почав роздавати їх першим стрічним… Але нажаль такі моменти виглядають як окремі мізансцени ніяк неприв’язані до загального сюжету і не розвиваючі його емоційно.

Проте цей фільм акцентував увагу іще раз на одне важливе питання про сучасну мову вітчизняного кіно. Це питання — творче, режисерське і саме в такому контексті варто його сприймати для якісного вирішення. Річ у тім, що стає очевидним, щоб зробити реалістичний україномовний сучасний фільм режисеру необхідно подумати не лише над правильною вимовою у акторів. Зараз також важливим стає питання звички. Вітчизняному глядачу пропонують на сьогодні дуже мало вітчизняного україномовного кіно і відповідно у підсумку це не розвиває культури сприйняття україномовного вітчизняного кіно. Рідкісні в кінотеатрах україномовні фільми через це виглядають академічно, театрально, награно. Стрічка «Земля забуття» тут не стала виключенням. Питання реалістичності сучасного вітчизняного кіно поставив час перед сучасною кіно режисурою в Україні. І як ми його вирішимо — це залежить тільки від нас. Адже в глибин душі всі ми хочемо дивитись фільм про себе і свою реальність, а не абстракції на загальнозрозумілі теми із-за кордону.

Команда фільму «Земля забуття» зробила спробу і свій вклад у розвиток сучасного україномовного кіно. Надіємось наступні стрічки будуть більш успішні.